ТИСУЛЯРНИЙ ДРЕНАЖ©: МОЛОДИЛЬНЕ ЯБЛУКО

Мати міцне здоров’я — означає ніколи не відчувати дискомфорту, спричиненого порушенням балансу між цими протиборчими силами (а у разі його появи — мати змогу швидко його усунути). Без розуміння того, що відбувається з нашим обличчям і тілом, які деформації привели до дефектів, без знання, як працювати з цими порушеннями, неможливо досягти відчутних результатів.
Від чого залежить життєздатність організму? Що визначає його здоров’я?

Теорія
Здоров’я, молодість і краса залежать від чотирьох першочергових елементів: шкіри, харчування, органів тіла, психіки.

Шкіра — це межа між довкіллям і тілом людини. Вона водночас і кордон, і брама, через яку цілющі сили природи впливають на все тіло. Це частина тіла, яка першою стикається з повітрям.
Шкіра виконує безліч функцій, важливих для всього організму. Поряд із легенями вона дихає — через мікроскопічні пори вбирає кисень і виділяє вуглекислий газ. Це і гігантський «периферичний мозок», невтомний вартовий, який постійно сповіщає центральний мозок про будь-який розлад, небезпеку, агресію.

Шкіра — багатофункціональний зовнішній орган, тісно пов’язаний із внутрішніми органами й системами тіла, тому може використовувати не лише власні можливості, а й ресурси організму. Вона бере участь у підтриманні температури тіла за допомогою терморецепторів, потових залоз, механізмів, що регулюють обмін речовин, і густої мережі кровоносних судин, які розширюються за високої температури.

Стан капілярних мембран має значення у розвитку багатьох захворювань органів і систем, зокрема шкіри. Часто говорять про спадкові дерматологічні недуги, патології, пов’язані з роботою та стресами. Але з якихось причин забувають про головне — про стан капілярів, хоча дерматози, дерматити, алергії, екземи тощо — насамперед судинні явища. Капіляри, «забиті» метаболітами, можуть дати будь-яку шкірну реакцію. Кожна шкірна хвороба — це виведення метаболітів ізсередини назовні. Кожен висип — наполегливе прагнення організму звільнитися від токсичних чинників. Дехто з дерматологів вважає, що окремих «шкірних» хвороб взагалі немає — усе, що ми бачимо на шкірі, пов’язане з внутрішніми органами. Основні суто шкірні недуги — короста та укуси кліщів; решта свідчить про хвороби кишечника, лімфи й інших органів. Шкіра — потужний видільний орган, що рятує організм від інфекції.

Подібно до нирок та інших видільних органів, шкіра виводить із крові шкідливі речовини через потові залози. Їхні розміри різняться: деякі сягають 3–4 мм, інші не перевищують 0,1 мм. На один квадратний сантиметр поверхні тіла припадає приблизно 500 залоз, тож загальна площа «потовидільної» поверхні — близько 5 м². Порівнявши ці цифри, легко зрозуміти, наскільки важлива для організму видільна функція шкіри. Посилюючи її, ми сприяємо очищенню організму від шкідливих речовин.

Спробуйте лизнути плече після зарядки — і відчуєте їдкий присмак суміші кислоти з сіллю, набагато неприємніший, ніж смак самої солі. Більше того, піт токсичний! Дослідження поганого самопочуття й навіть непритомності при тривалому перебуванні в переповнених приміщеннях показали: причина — підвищення вмісту токсичних продуктів у газах, що виділяє тіло людини, а не нестача кисню.

Сучасна людина малорухлива, постійно захищена одягом, часто з синтетичних, «недихаючих» тканин. Тому ті токсини, що могли б вийти з потом, вона носить у собі. В результаті кровоносна й лімфатична системи, а відтак печінка та нирки працюють із перевантаженням.

Отже, для здорового життя з клітини мають виводитися шлаки. Природа створила кілька шляхів їхнього виведення: лімфатичні та венозні судини, протоки потових залоз.

Відомо, що кожні 5–7 років клітини нашого організму повністю оновлюються. Натомість старих народжуються нові. Це означає, що в кожну мить у тілі є мільйони відмерлих клітин. Вони розкладаються й виділяють сильний «трупний» токсин. Він проникає в найдрібніші пори організму. Але це не стає критично небезпечним, бо отрути знешкоджуються й виводяться. Проте це можливо лише за справної роботи капілярної мережі та всієї системи кровообігу.

По суті, жоден фізіологічний процес не відбувається без участі капілярів. Чим пояснюються їхні потужні можливості? Будовою. Капіляри утворені особыми ендотеліальними клітинами, які вистеляють внутрішній шар будь-якої судини. Це не статичні структури, а живі, постійно змінні мембрани — крихітні фільтри, що здійснюють обмін між кров’ю, позаклітинною рідиною та тканинами. Коли порушень немає, людина здорова: мембрани (ендотелій) пропускають малі молекули (воду, амінокислоти, сечовину, солі), а великі, білкові — затримують. За патології фільтри слабшають, проникність зростає, і білки плазми проходять у міжтканинну рідину тканин — через це виникають набряки.

Порушення проникності капілярних мембран призводить до затримки в клітинах, крім необхідних, і шкідливих речовин (продуктів обміну тощо), що згубно відбивається на їхній функції — починається жирове або пігментне переродження.
Капіляри виконують і зворотний процес: всмоктують потрібні речовини з міжклітинного середовища. Між фільтрацією та всмоктуванням на рівні капілярів у невеликих просторах відбувається взаємне безкінечне рухання рідин з постійним прагненням до рівноваги.

Рух «проміжних вод» — джерело циркуляції крові — подібний до витоків річок. Артеріальна петля капілярів «вичавлює» воду плазми крізь свої стінки. Венозна петля поглинає воду проміжного простору, омиваного позаклітинними рідинами; це впливає на крапельки позаклітинної рідини й змінює її тиск. У цьому — справжній початок циркуляції органічних рідин і, зрештою, крові.

Коли порушується кровообіг, виникають перешкоди для руху позаклітинних рідин. Клітина страждає, голодує, зневоднюється, хворіє, а інколи й гине. Зупинки руху цих рідин спричиняють аноксемію (зменшення кисню в крові), закупорку або погану роботу видільних шляхів, уповільнення міжклітинних течій, набряки чи слабкість клітинних мембран, надходження у крово- та лімфопотік великої кількості метаболітів (білкових токсинів). Одутлі повіки, обвислі «брилі», набрякла шия, загальна пастозність обличчя, погіршення кольору, розширені пори — усе це має одну причину: застій рідини в тканинах через порушення її відтоку, зокрема лімфи, та її інтоксикацію.

Позаклітинна рідина містить хлорид натрію і певну кількість білкових молекул; внутрішньоклітинна — дуже мало натрію і відносно багато калію.

В артеріях міститься не більш як 10 % усього об’єму крові, стільки ж — у венах. Разом — 20 %, решта 80 % заповнює артеріоли, венули та капіляри.

Позаклітинна рідина складається з циркулюючої крові, лімфи, міжклітинної рідини, кишкових соків, спинномозкової рідини, рідкого середовища ока й вуха, суглобової та навколосуглобової рідини.
Лімфа — це циркулююча форма міжклітинної рідини. Прискорення лімфотоку підвищує інтенсивність і динамізм обмінних процесів; сповільнення й застій лімфи «глушать» життя клітин і тканин.
Внутрішньоклітинна вода пов’язана з колоїдами цитоплазми. Якщо позаклітинна рідина за хімічним складом схожа на морську воду, то внутрішньоклітинна зберігає свою хімічну індивідуальність, фіксуючи калій і відмовляючись від натрію та кальцію.

Уповільнення циркуляції маси крові залежить не лише від скорочень міокарда, а й від зменшення потоку між капілярами та позаклітинною рідиною. Клітина — колиска й джерело різних енергетичних проявів: вона дихає, перетравлює, виводить продукти розпаду, розмножується. Із моменту народження в ній відбувається обмін із позаклітинними рідинами, перетворення продуктов обміну, «мікроспалахи» на основі клітинного метаболізму, а також безперервний потік енергетичних квантів. Кожна клітина зобов’язана безперервно та в заданому ритмі постачати в усі тканини й позаклітинні рідини специфічні речовини (адреналін, пепсин, тирозин, АКТГ та ін.), необхідні всьому організму.

Ця синергія між кожною клітиною і всім організмом можлива тільки тоді, коли кожна клітина готова «служити» своїм клітинним «сестрам», усьому організму загалом — навіть ціною власного життя. Кожна клітина має свою мікродушу, мікроволю, інстинкт солідарності; вона приходить на допомогу будь-якій ділянці тіла, що у небезпеці, «зрошує» пошкодження, штопає, «зашиває» рани.

Життя — це стан нерівноваги, що то наближається до абсолютної рівноваги, то віддаляється від межі між життям і смертю. Життя — це вічний рух рідин між клітинами та всередині клітин. За даними Різера (1949), фізіологічна рівновага можлива лише за повного обміну позаклітинної рідини, крові та внутрішньоклітинної рідини, який відбувається сотні разів на день. Доведено, що випита вода змішується з усією водою організму, і ця суміш виводиться нирками протягом 10 днів. Ми розглядаємо рідини організму як живі елементи, що безперервно зазнають не лише фізико-хімічних, а й біологічних трансформацій.

Провідна роль належить капілярам — пульсувальним скоротливим «органам». Вони бувають кровоносні та лімфатичні. Лімфатичні капіляри виконують дренажну функцію — відводять із тканин колоїдні розчини білків, що не проникають у кровоносні судини, видаляють інородні частинки, метаболіти (недоокислені речовини) і бактерії. Кровоносні капіляри належать до системи кровообігу й насичують тканини поживними речовинами. Капіляри — живий, надзвичайно чутливий механізм з величезним потенціалом: вони постійно змінюються, розмножуються, розширюються, звужуються, гинуть. Є дуже широкі — 20–30 мкм у діаметрі, вузькі — 5–6 мкм; у певних ситуаціях діаметр може змінюватися у 2–3 рази. Їхня рухливість має далекі наслідки і впливає на перебіг багатьох хвороб: запальних, виразкових, при травмах, отруєннях, шоці, алергіях, варикозі.

Де ж розташовані капіляри? Усюди. Загальна довжина капілярів дорослої людини сягає 100 тис. км, ниркових — 60 км. Площа всіх «розгорнутих» капілярів — 6 тис. м², а легеневих альвеол — 8 тис. м². У спокої площа капілярного обміну в 1 см³ м’язової маси — 650 см², у всій мускулатурі — 3 тис. м², а під час фізичної роботи збільшується у 4–5 разів!
Усі органи й тканини пронизані цими надважливими судинами, які живлять і зрошують, несуть кров і лімфу — усе необхідне для життя клітин. Щойно капіляри з якоїсь причини «загусають», не працюють або працюють погано — клітини гинуть. «Винуватці» цього — плоди сучасної цивілізації: екологія, харчування тощо. Будь-який, навіть незначний терапевтичний чи хірургічний вплив позначається (інколи непередбачувано) на здоров’ї людини: викликає складні хімічні явища, рухи рідин, переміщення лейкоцитів тощо. Внутрішньовенні та внутрішньотканинні ін’єкції змінюють склад крові, «втомлюють» її, потрясають плазму, змушуючи розкладати чужорідні подразники.

Артеріальний тиск підвищується внаслідок звуження капілярів і відповідно знижується при їхньому розширенні. Ці крихітні судини охоче реагують на зміни довкілля. Наприклад, восени-взимку (вересень—січень) відбувається спазм капілярів — тому організм у цей період слабшає, легше «підхоплює» грип, респіраторні інфекції та інші сезонні захворювання. Також встановлено, що вранці капіляри звужені більше, а ввечері — навпаки, мають тенденцію до розширення; відповідно змінюється й обмін речовин. Це пояснює добовий перепад температури тіла: вранці вона нижча, ніж увечері. Нездужання, слабкість і навіть підвищення температури у багатьох жінок перед менструацією також пов’язані з капілярами — у цей період вони відкритіші й активніше беруть участь в обмінних процесах. Тож попри суб’єктивно неприємні відчуття — це добрий знак.

Деформівний процес у капілярах стартує у 40–45 років: зростає кількість закритих судин (позбавлених притоку кисню, обтяжених метаболітами). Починається «прогресивне висушування» — основа та пусковий механізм старіння. Людина щороку стає дедалі зневодненішою. Якщо ж продуктів обміну багато або видільні органи працюють погано, метаболіти, потрапляючи в міжклітинні рідини та простори, засмічують організм, клітини втрачають здатність засвоювати поживні речовини, перероджуються. Настає так званий старечий клітинний склероз.
Це відбувається через недостатність капілярного «зрошення» тканин. З тими чи іншими відхиленнями ці процеси є при всіх дерматологічних проблемах. Будь-яке подразнення шкіри, дерматити, дерматози, алергії, екзема, вугрі, фурункульоз викликаються скупченням метаболітів у крові та інших рідинах організму. Не видалиш ці субстанції — не позбудешся шкірних проблем.

Побутові травми з гематомами й синцями — вірна ознака крихкості капілярів. На неї ж вказують крововиливи в око. Крихкість капілярів може призвести до внутрішніх крововиливів з подальшим переродженням тканин у будь-якій частині тіла, в будь-якому органі. Інфаркт і інсульт — часті «підсумки» слабких капілярів. Ненормальний колір шкіри, оніміння, пітливість кінцівок, відчуття холоду, поколювання, печіння, «мурашки», різні висипи й плями, а також склероз і атрофія м’яких тканин — це прояви поганої циркуляції крові в прекапілярних артеріолах, посткапілярних венулах і самих капілярах.

Практика

Починати оздоровлення організму слід із оздоровлення капілярів (кровоносних і лімфатичних) — і робити це комплексно. Передусім важливо пити достатню кількість чистої води. Наше тіло майже повністю складається з води: у середньої людини маса білкової матерії у висушеному стані — лише ~5 кг. В океані рідини «плавають» внутрішні «континенти» — органи (серце, легені, мозок, нирки тощо) і «мікроострівці» — клітини.
Густа й «брудна» кров — найчастіша причина капіляропатії. Елементарна дія — щоденне вживання якісної води в достатній кількості.

Ще одна важлива умова — очищення організму від паразитів. Поки вони живуть у тілі, нормальна робота капілярів неможлива: капіляри ними пошкоджуються і забиваються продуктами їхньої життєдіяльності.
Далі — гідротерапія у вигляді загальних і місцевих ванн із трав’яними, сольовими, скипидарними добавками; контрастні водні процедури; гіпертермічні обгортання різних частин тіла. Потім — фізичні вправи (вечірній крос, басейн, тренажерний зал або енергійна прогулянка замість транспорту). Обирайте до смаку: важливий сам факт навантаження, його інтенсивність і тривалість — другорядні. Це прості й дієві способи поліпшення мікроциркуляції. Головне — застосовувати їх правильно й усвідомлено.

Дуже ефективний метод — спеціальний ручний масаж — тисулярний дренаж. Його використовують для обличчя й тіла. Техніка незамінна у вирішенні проблем шкіри на тканинному та судинному рівнях. За допомогою тисулярного дренажу опрацьовують різні «рівні прикладання»: від інтерстиціального ланцюга (реабсорбція первинної лімфи), через канікулярний (основний магістральний дренаж) і до гангліонарного етапу (робота на лімфовузлах). Техніка фундаментально «прочищає» капіляри й тканини, не лише стимулює наявні капіляри, а й відроджує капілярну мережу, змушуючи проростати нові капіляри в ділянках сполучної тканини, де їх не було (наприклад, у шрамах). Тисулярний дренаж — профілактика передчасного старіння і самої старості.

Застосування судинно-дренажних маніпуляцій тисулярного дренажу може мати прямий і вторинний вплив на системи організму. У техніці використовують лімфатичні та венозні дренажі — залежно від поставлених завдань і очікуваного результату. Наприклад, працюючи в зоні «очі—скроня», застосовують первинний прямий вплив: digital-дренаж зі зміщенням від периферії до центру обличчя і назад до гангліонарної зони. Окрім основного результату, отримуємо ще й вторинний — прямий ефект:

• зниження артеріального тиску;
• поліпшення роботи серцево-судинної системи.

Забезпечити шкірі «внутрішнє» живлення плазмою крові, наситити поживними речовинами та мікроелементами можуть лише капіляри. Якщо потрібен суто судинний вплив, використовуємо більше венозний дренаж (на 80–90 %), а лімфатичний буде вторинною, асоційованою системою (на 10–20 %), що виносить відходи з клітин, міжклітинного простору, сполучної тканини.

Якщо шкіра нечиста, тьмяна, жирна чи комбінована, схильна до блиску, пори розширені, є акне; або ж тон безжиттєвий і нерівний, шкіра суха, зневоднена — погано працюють лімфатичні капіляри. Рухливість капілярів і гангліонарний ритм залежать від рухливості м’язів. М’язи «загорнуті» у фасції. Міофасціальні розминаннярозділяють ці шари й звільняють нерви та судини, що через них проходять. Нерви, які підходять до кожного м’яза, завжди оточені сіткою капілярів, що підтримують їхню життєздатність. Відновлюючи капіляри, ми відновлюємо й нерви — це закон фізіології.
У такому разі починаємо з непрямого (вторинного) впливу — працюємо з м’язами, застосовуючи міофасціальні тисулярні розминання: rodante, gipotenar. Далі проводимо прямі (первинні) тисулярні маніпуляції, що сприяють всмоктуванню й фільтрації рідин через лімфатичну систему:

• каналізований digital-дренаж;
• пульсувальну постійну безперервну «підкачку»;
• дренаж на відкриття й синхронізацію.

Так відбувається відновлення всієї лімфатичної системи, а також зростання імунітету й гідратації.
Каналізована система працює всередині лімфатичної системи й рухається по провіднику. Тут функціонує одиниця — ганглій (провідник лімфи), який формує ланцюг лімфовузлів. Прямий (первинний) вплив на цей ланцюг покращує кисневе забезпечення м’язів і їхню релаксацію.
Реабілітуючи капілярну мережу різними прийомами (пульсувальна двостороння альтернативна або одностороння альтернативна безперервна «підкачка»; хвильова тканинна двостороння альтернативна; пульсувальна одностороння статична плюс дренаж digitopalmar), ми дозволяємо нервовому сигналу дійти від хребта до кінцевого пункту — м’язів.

Тисулярним дренажем працюють і по обличчю, і по тілу (спина, верхні та нижні кінцівки, живіт) — зонально й локально:

• поздовжньо (менш інтенсивна форма);
• горизонтально (інтенсивна форма).

Щоб провести міжтканинну рідину — з тканин у мережу гангліїв — впливають на функціональну одиницю: колектор і преколектор. Застосовують невеликі, вузькі дренажі:

• торсійно-круговий дренаж rodante;
• pulgopulgar — на праксимацію і сепарацію;
• pulgodigital — тисулярне скручування.

І доповнюють їх «підкачками»:

• каналізовано-провідниковими;
• гангліонарно-провідниковими;
• пульсувальними двосторонніми;
• хвилеподібно-безперервними.

Щоб ще більше посилити детокс і очищення тканин, прийоми можна комбінувати у визначеній послідовності — це дає різні рівні інтенсивності.

Гангліонарне відкриття через пульсацію та гангліонарну синхронію, без доторку до шкіри, із застосуванням методики біоосмотичного обгортання, дає добрі результати при вугровій хворобі, у післяопераційних пацієнтів під час відновлення шкіри після глибоких пілінгів, шліфувань, лазерної терапії тощо.
Біоосмотичне обгортання обличчя виконуємо за спеціальною методикою залежно від проблеми: спочатку наносимо засоби за показаннями, далі робимо обгортання і по ньому — тисулярний дренаж. Він може бути:

• тисулярно-венозним (для поліпшення кровообігу);
• тисулярно-лімфатичним (при набряках, запаленнях тощо);
• м’язовим (при м’язовій атонії).

Біоосмотичне обгортання застосовують і по тілу — на різних ділянках, залежно від завдань.
Навіть частково відновивши капілярний кровообіг, можна автоматично поліпшити кровопостачання всіх тканин. «Напіввідмерлі» клітини відновлюють нормальний метаболізм, звільняються від токсичних метаболітів, що захаращують і пригнічують тканини, і, звільнившись, знову здатні засвоювати поживні речовини. Відновлюється дія клітинних ферментів — життя клітин повертається. Людина почувається краще, молодше. Шкіра, яка першою реагує на таке омолодження, стає гладкішою, еластичнішою, теплішою. Потім (частково, звісно) відновлюється «життя» в суглобах — з’являється рухливість і гнучкість. Посилення кровопостачання коронарних артерій покращує живлення міокарда, нормалізується робота серця, вирівнюється його ритм. Мозок, завдяки активнішому кровопостачанню, знову стає сприйнятливим: асоціації швидшають і стають чіткішими, відроджується інтелектуальне й емоційне життя. Старече заціпеніння, байдужість змінюються пробудженим інтересом до життя.