ЦЕЛЮЛІТ: БУТИ ЧИ НЕ БУТИ?

95 % жінок мають целюліт або, принаймні, вважають, що він у них є. Цілком імовірно, що багато хто вже випробував різні методи: дієти, вправи, креми, сауну, масаж. Лаяли його, намагаючись позбутися, але він усе одно залишався. Чому?
Перш за все, прояснімо одне. Від целюліту страждають не лише «пишні» жінки — він трапляється навіть у худорлявих. І навпаки, не кожна «пишна» жінка має целюліт, навіть ті, хто нібито позбувся його, втративши зайву вагу. То що ж це насправді: целюліт чи просто жирові відкладення?

Целюліт — передусім проблема способу життя. Останнім часом ми менше рухаємося й споживаємо багато харчових напівфабрикатів із різноманітними добавками, замінниками цукру, ароматизаторами, барвниками та консервантами. У нашому житті більше стресів, ми зазнаємо впливу багатьох шкідливих чинників — забруднення довкілля, ультрафіолету, куріння. Чи варто дивуватися, що все це відбивається на нашому тілі?

Тривожить і те, що дедалі більше дівчат набувають целюліт у ранньому віці, починаючи років із чотирнадцяти. Цьому сприяють фаст-фуд, ранній прийом контрацептивів, зниження рухової активності (особливо в підлітків), раннє статеве дозрівання та зростаюча відповідальність, що веде до додаткових стресів. Усі ці фактори несприятливо впливають на наше тіло й сприяють розвитку целюліту.

У чому різниця між целюлітом і жиром? Целюліт справді є жиром, але не звичайною жировою тканиною — а видозміненою внаслідок певних розладів в організмі.

Споживання з їжею певної кількості жиру нам просто необхідне, адже він виконує низку важливих функцій. Більша частина спожитого жиру зберігається в тілі до того часу, поки не знадобиться додаткова енергія — це все одно, що наповнити холодильник запасами «про запас». Як правило, організм вважає за краще використовувати цукор: він легко засвоюється й так само легко розщеплюється, забезпечуючи енергією. Втім, організм може зберігати лише невелику кількість цукру у вигляді глікогену в печінці — як короткостроковий резерв. Коли сховище заповнене, надлишок цукру перетворюється на жир.

Що ж відбувається з жиром, який ми з’їдаємо? Його всмоктує тонкий кишківник і доставляє до печінки, де частина йде на синтез потрібних гормонів, формування нервів, шкіри та інших органів. Надлишок переноситься кров’ю до жирової тканини й відкладається в жирових клітинах.

Жир — чудова ізолююча тканина. Він допомагає зберігати тепло та захищає від ушкоджень чутливі внутрішні органи (нири, серце, печінку, легені). Підшкірний жир амортизує удари й оберігає кісткові виступи від тривалого тиску — приміром, є «м’якою прокладкою» для кісток таза, на яких ми сидимо. Ба більше, хімічні речовини, пестициди й інші шкідливі елементи з їжі й води затримуються в жировій тканині, тим самим захищаючи важливіші тканини. Жир також відіграє роль у всмоктуванні жиророзчинних вітамінів A, D, E та K.

Однак надлишок жиру в їжі може шкодити, і більшість із нас споживає його забагато; усім відомий зв’язок між серцевими захворюваннями та жиром. В ідеалі споживання має відповідати потребам — жир накопичуватиметься там, де він потрібен організму, а не там, де шкодить. У житті ж усе складніше: існує багато взаємопов’язаних чинників, що впливають на розподіл жиру в тілі.

Розташування жирових відкладень залежить від статі, генетики, способу життя та гормонального балансу. Більшість чоловіків мають «яблукоподібну» фігуру: жир накопичується довкола живота, серця й кишківника. У жінок — «грушоподібну»: жир відкладається на сідницях, зовнішніх і внутрішніх поверхнях стегон. Ще один чинник — вага батьків. ДНК сперматозоїдів повних батьків «передає» дітям інструкції більше їсти й активніше запасати. Діти повних батьків мають вищий ризик набрати зайве.

Сьогодні вчені виявили понад 400 генів, що так чи інакше впливають на схильність до набору ваги. У ДНК багатьох людей вони представлені варіантами, несприятливими для фігури, що змушують організм більше їсти та менше витрачати. І це «нормально»: більшу частину своєї історії люди жили в умовах дефіциту їжі. Ті, хто краще запасав ті крихти калорій, що діставалися, мали більше шансів залишити потомство. Це гіпотеза «ощадливого генома».

Сучасні Homo sapiens — нащадки тих, хто витримав сотні тисяч «голодних» років, і в наших генах закріплені інструкції максимально економно поводитися з білками, жирами й вуглеводами. Але коли носії таких інструкцій потрапляють до супермаркету чи фаст-фуду — стається катастрофа. Те, що допомагало вижити предкам, сьогодні багаторазово підвищує ризик розповніти. Додатково справу ускладнює епігенетика — «надбудови», що не змінюють ДНК, але підказують білкам, як «читати» гени. Вона швидко реагує на середовище й може «передавати» нащадкам сигнал, що їжі багато — тож варто максимально цим скористатися.

Надлишок жиру зберігається в жирових клітинах, із яких складається жирова тканина. Ми «закладаємо» жирові клітини ще в дитинстві та ранній юності, а після появи позбутися їх майже неможливо. Ми можемо лише зменшити їхній об’єм, але не кількість. Є низка чинників, що визначають, де і як у нашому тілі відкладається й звідки зникає жир. Ознайоммося з деякими.

На поверхні кожної жирової клітини є мікроструктури — рецептори. Саме вони керують накопиченням і виведенням жиру. Їх можна уявити маленькими дверцятами, що відчиняються/зачиняються у відповідь на хімічні сигнали організму, впускаючи жир у клітину або випускаючи з неї.

Дослідження показали кілька типів рецепторів: одні відповідають за накопичення, інші — за виведення жиру. Перші — альфа-2-рецептори — стимулюються інсуліном, який виділяється за надлишку жиру в крові, наприклад, після їжі. Надлишок цукру також може бути перетворений на жир і за наявності сигналу альфа-2 зберігається в клітинах.
Рецептори, що керують виходом жиру з клітин у кровотік, — це бета-рецептори. Їх стимулюють гормони тироксин і адреналін, а також інші природні речовини.

Від розподілу рецепторів у тілі залежить, де накопичується жир. Чому в жінок надлишок ваги припадає на сідниці, зовнішню/внутрішню частини стегон і коліна, а коли вони худнуть — у першу чергу «йдуть» груди, руки, обличчя та шия?
Справді, коли жінки набирають вагу, це здебільшого нижня частина тіла. А під час схуднення — першою худне верхня, тоді як сідниці, стегна й ноги вперто «тримаються». Чим довше триває дієта, тим більше худне верх, але щойно повертається звичне харчування — сідниці й стегна стають ще масивнішими. І що більше циклів «скинув-набрав», то «грушоподібнішою» стає фігура. Несправедливо? Чи така природа?

Причина в тому, що жирові клітини сідниць, стегон і внутрішньої поверхні колін — найуразливіших до целюліту ділянок — інакше реагують на харчовий жир, ніж клітини в інших зонах.

Встановлено, що в більшості жінок у клітинах ділянок сідниць/стегон/колін більше альфа-2-рецепторів, ніж у клітинах інших зон. Більше того, кількісне співвідношення таке: приблизно шість альфа-2 на один бета-рецептор. У верхній частині тіла картина протилежна. Тож клітини в «целюлітних» місцях особливо активно накопичують жир і неохоче його віддають.

Як же жир перетворюється на целюліт? Що керує процесом? І головне — як ми можемо на нього вплинути?
Ми знаємо, що для нормальної роботи клітин і тканин потрібні ефективне кровопостачання та своєчасне виведення продуктів обміну. Тобто артеріальний потік має доставляти кисень і поживні речовини, венозна система — виводити вуглекислий газ і токсини, а лімфатична — переносити лімфу (чому сприяють техніки масажу «Гемолімфодренаж» і «Тісулярний дренаж»).

Сучасні методи — доплер, ультразвук, лімфангіографія, ехографія — дали змогу побачити, що відбувається в тканинах під час формування целюліту. Їх зазвичай застосовували для діагностики та лікування порушень кровообігу: виразок ніг, венозної недостатності, застою лімфи.

Ще тонші лабораторні методи дозволили з’ясувати, як функціонують у певних умовах клітини, зокрема жирові, що формують підшкірну жирову тканину, де розвивається целюліт.
Тепер ми знаємо: розподіл «жирозберігальних» рецепторів на поверхні клітин визначає місця відкладання жиру і має статеві відмінності. У чоловіків вони сконцентровані в ділянці живота/кишківника, у жінок — переважно на сідницях, стегнах і колінах.

Схильність жінок набирати внизу й худнути вгорі сама по собі не створює целюліт — вона лише підкреслює природну «грушу». Але щойно целюліт формується в жировій тканині, найактивніше він розвивається там, де жиру найбільше: сідниці, стегна, коліна.

Жінки поділяються на тих, хто підтримує природну красу, і тих, хто вдається до жорстких дієт і пластики. Втім, не обов’язково мати риси й пропорції за модним стандартом. Будь-який типаж — прекрасний, якщо жінці комфортно у власному тілі, якщо вона любить у собі витвір природи. Але природа, одного разу обдарувавши, потребує догляду. Жорсткі дієти, пластика, «бліц-криги» з серії «мінус 20 кг за місяць до відпустки» лише нашкодять. Целюліт розвивається при ушкодженні жирової тканини, тож подивімося, що цьому сприяє.

У процесі утворення целюліту задіяні три головні чинники, і всі вони тісно взаємопов’язані: недостатнє кровопостачання тканин, незадовільний венозний відтік та порушення лімфатичного дренажу — у підсумку ведуть до целюліту.

Головні друзі природної краси тіла — здоровий спосіб життя, правильне харчування, позитивний настрій. А добрими помічниками, що не «ламають» природу жінки, а підкреслюють найкраще, є фахівці з тілесних практик, які володіють техніками «Реформуючого м’язово-зв’язкового масажу», «Тісулярного дренажу» та «Гемолімфодренажу». Про їхню дієвість у роботі з целюлітом і зниженні ваги йшлося в попередніх номерах журналу «Косметолог» (№ 1; 5 за 2017 р. і № 1 за 2018 р.).

Суттєвим доповненням до цих технік, для більшого ефекту в лікуванні целюліту, є СПА-масаж «5 зірок». Ця техніка здатна конкурувати з поколінням лазерних, імпульсних, радіочастотних та інших технологій. Вона поєднуєкілька напрямів: ручний СПА-масаж, терапевтичний масаж вулканічними базальтовими каменями, «Кленг-масаж», піндаси трав’яні та зернові, хромотерапію, масаж тістом, ароматерапію.

Зупинимося на Стоунтерапії — терапевтичному масажі вулканічними базальтовими каменями. Ця техніка прийшла зі Сходу. Камені й кристали мають унікальну енергетику й здатні «поглинати» людський біль і смуток. Масаж каменями допомагає відновити життєві сили, позбутися болю в м’язах і суглобах, важкості в ногах, шиї та спині. Позитивно впливає на виснажену нервову систему, активізує обмін речовин, кровопостачання тканин — і дуже дієвий у роботі з різними формами целюліту.

Короткочасна дія тепла дає разючий оздоровчий ефект. Воно розширює судини, підвищує швидкість кровотоку. Уявіть: кров — це пальне, «бензин», що змушує організм працювати на повну. Прискорення кровотоку покращує стан усього тіла: шкідливі речовини вимиваються, органи очищаються й входять у робочий режим. Кожна клітина отримує все потрібне. Шкіра рожевіє, організм очищається й функціонує нормально.

Покращується обмін речовин. Коли органи та системи отримують оптимальний кровоплин, вони ефективно виконують свої функції: краще засвоюється їжа, швидше виводяться токсини, ефективніше виробляється енергія.

Підвищується клітинний метаболізм. На клітинному рівні швидше синтезуються корисні речовини (зокрема гормони).

Активується лімфатична система. Підвищення температури тіла й мікрорухи судин покращують роботу лімфатичної системи — пришвидшується внутрішнє очищення та виведення шкідливих речовин.

Знижується передача нервово-м’язового імпульсу. Тепло послаблює «зв’язку» нерв-м’яз, зменшуючи реактивність і викликаючи розслаблення.

Спадає м’язова напруга. Тепло розслаблює м’язи до стану, необхідного для подальшої глибокої роботи з тканинами, їхньої мобілізації та зняття ущільнень — що надзвичайно важливо при целюліті.

Курс Стоунтерапії повертає радість життя. Лікування каменями здатне здивувати: справжня Стоунтерапія — це виклик тілу, відпочинок розуму й подорож для душі.